Так. Йде війна. Жорстока. Щодня хтось гине.
Села й міста – в руїнах, димах, вогнях.
Та я прошу тебе (чуєш?), знайди хвилину,
Висвітли хоч би кубик у темних днях
І запроси мене в цю осяйну ємність
Так, щоб там серце в серці, щока в щоці,
Щоби в очах палала, як свіч, взаємність,
Щоб розійшлися сумнівів злі рубці.
Знаю, війна закриє колись повіки.
Зможеш тоді ти бути, хто знає з ким.
Те ж, що даси мені, збережу навіки,
Як найцінніший дар за усі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)