Дивлюсь на розбиті хати…
Чи плакати, чи сміятись?
Як вирок усім до страти…
І як нам над цим піднятись?
І як зберегти свідомість,
Та як погасити відчай?
Попереду – невідомість…
А смерть заглядає в вічі.
Збираю в долоні попіл…
Думками латаю стіни…
Вже скоро Різдво в Європі…
У нас – лиш ракети й міни…
І знову палає простір,
Смертельні нам шле привіти.
Знов вибухи – в серце постріл.
Знов плачуть маленькі діти.
А ворог в долоні плеще,
Танцює на нашій крові…
То ж хочу спитати дещо:
Гей, люди, чи ви здорові?
Зупинимо це свавілля,
Злочинну розвіємо змову.
Військові дали нам слово.
Тому, що це божевілля
Лікується примусово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968484
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2022
автор: Любов Вакуленко