Пробач мене зимо, що я не радію,
Пробач,що на сніг не дивлюсь у вікно,
Не винна природа та серце боліє,
У ньому своє доленосне кіно.
Хотілося б свята, хотілося б дива,
Та доля спіткала пізнати журбу,
Я люблю просте, я від того щаслива,
Тільки ж поранили душу мою.
І вечір зимовий уже так не тішить,
Йому довгий час сипле смуток гіркий,
Бо дім є пустий , вдалині найрідніші,
Виборюють те, що відняв демон злий.
Глибоко в тілі засіли світлини,
Минулого спокою, свята ,добра,
Від них теплий подих на трішки полине,
Це так необхідно як темна пора.
Пробач мене зимо, та я не радію,
Морозними днями до сліз все болить,
Колись же повернеться воля і мрія,
І зможемо чарам твоїм порадіть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2022
автор: Вікторія Павлюк