Уже сніги покрили лист опалий
Спішить, не спотикаючись, зима.
Несе свої сніги до нас із далей
І тишу навіває крадькома.
Встеляє білі ковдри на дороги
І забирає втому із душі.
Стелить килим пухкий людям під ноги
Й не полишає в просторі межі .
Пливу у ній , немовби небесами,
Вдихаючи ту свіжу благодать.
Й не передати відчуттів словами,
Її лиш мовчи можу споглядать.
В ній забувається усе на світі,
Відходить з серця туга в одну мить,
Коли у сяйно білому софіті
Ізранена земля моя лежить.
Попрацювала пензликом природа
Підтушувала вирви на стезі
І в перших днях, дарована погода,
Прийшла до нас у радісній сльозі.
Мені відрадно, що відходить осінь.
Теплю надію все на кращі дні.
Бо відчуваю навіть в безголоссі
Твої іще не складені пісні.
Для тебе намалюю теплі строки,
де кожна крапля в душу упаде.
Й горітиму, немов свіча, допоки
Моя любов у серце перейде.
Запромінюсь на білому покрові
Іскринками малесеньких вогнів,
Щоб їх сяйні узори веселкові
Ти розпізнати серед всіх зумів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2022
автор: Marija