БАЙКА ПРО ЦАРСЬКИЙ СОН.
Царь народів оркостану раненько проснувся,
Приладнав на лоб карону,смачно потягнувся,
Одягатися не став, в бункері тепленько,
Заліз на трон по драбині, бо трон височенький.
Взяв у руку булаву ,ударив у дзвона,
І вискочили із скрині штук три лободзвона,
Такі собі недалекі та грізні васали,
Швидко готові зробити все ,що наказали.
Заказав царь на сніданок шашлика з Абхазії,
Придніпровського вина з бувшої Молдавії,
З Білорусі забажав дерунів з картоплі,
Та ще сала з України,й вареників добрих.
Усе швидко доставили, стола накривали,
Та проблема трохи вийшла з українським салом.
Вкрали рецепт вареників,якось наліпили,
Ну ,а сала хохли вперлись, ні шматочка не дали.
Свиней своїх у загони міцні поховали,
Від шпіонів замки з кодом кругом повставляли,
Януковича агента ледве не убили,
В унітазі золотому ,як МУ-МУ топили.
Він бідняга начепив пір'я із павліна,
І на страусі летів аж до Сахаліна,
Там уже його свої ледве зупинили,
Від батона золотого з трудом відчепили.
Грошенят ,правда, устиг прихопить камази,
Хоч спішив ,але украв чимало ,зараза.
Знав ,сидіти буде довго він десь у підпіллі,
І запаси треба мати для того дозвілля.
Царь ,колись давно,отримав з Китаю дарунок,
То було таке люстерко,високий гатунок!
Відповідь воно давало на всі запитання,
Підіймало царю настрій з вечора до рання.
Дзеркальце було китайське,швидко поламалося,
Й справами держави теї вже не переймалося.
Що країна найбагатша ,що люди щасливі,
І що царь, красавчик- легінь воно говорило.
Все отак би в оркостані й далі процвітало,
Якби клятеє люстерко знову не збрехало.
Начепило правителю маячню на вуха,
Що є армія у нього дуже сильна, друга.
Воно може б і першою її називало,
Та ,чомусь заглючило і недобрехало.
Пригадало ,як їхало воно із Китаю,
То в Росії разів шість його викрадали.
А царю кожної ночі снився один сон,
Що стоїть посеред площі у Москві вагон,
І не золото із нього в казну вигружають,
А сальце із України біленьке складають.
Та погано отой сон на ранок кінчався,
Наче нінзя, на Москву хохол опускався,
І палив усе кругом ,наче навіжений,
І ставав російський царь ,як дракон скажений.
І вирішив володарь БЕЗПРЕДЕЛ кончати,
Хватить армію велику дарма годувати.
Приказав у кремль швиденько зібрати васалів,
Бо дістав уже конкретно його сон про сало.
На похмілля були трохи усі посіпаки,
І повішені були на них всі собаки.
Їм ,не швидко,та дійшло,що вони вчинили,
І війну усьому світу так проголосили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2022
автор: Таїсія Діброва