Пейзаж становится прозрачней, он похож
на переписанную от руки молитву –
лист окрасила сукровица;
на механизм воздушных часов
в твоём горле –
колёсики с драгоценными камнями
так невидимо двигаются, прозрачно,
определяя интонацию,
выговаривая общее время.
Снова лучшая пора любить всё наше
таким, как есть, без прикрас и излишеств,
без вездесущей зелени, упругой,
как молодое бедро.
Отяжелевшую с возрастом плоть бессонного города
и раскинутые руки дорог,
нагое мясо мокрого кирпича,
фонари поздних яблок в чёрных ветвях,
судорогу старой лозы,
тягучую тоску панельных спальников,
следы от пожаров, присыпанные снегом,
сады и собак, одинаково взъерошенных,
изморозь на высоких полёгших стеблях,
будто в прядях, перебираемых ночью,
ненасытную жажду подворотен и руин в центре города,
где мрак гасит, как спички, горячие тела.
Тоньше всего люблю в тебе
это повсеместное упорное присутствие –
в воздухе, между лучей, в темноте,
особенно в темноте, непременно
в каждой темноте –
будто стоишь, исподлобья смотришь,
подперев плечом дверной косяк,
и не двигаешься,
и не исчезаешь;
это близкое узнавание в тесном переулке строки,
когда не ищу ничего,
а нежность находится и находится.
(Перевод с украинского)
***
Краєвид прозоріє, схожим стає
на переписану від руки молитву –
аркуш забарвила сукровиця;
на механізм повітряного годинника
у твоєму горлі –
коліщатка з коштовним камінням
так невидимо рухаються, прозоро,
визначаючи інтонацію,
виговорюючи спільний час.
Знову чесна пора любити все наше
таким, як є, без прикрас і надмірностей,
без усюдисущої зелені, пружної,
як молоде стегно.
Обважнілу з віком плоть безсонного міста
і розкинуті руки шляхів,
голе м'ясо мокрої цегли,
ліхтарі пізніх яблук у чорному гіллі,
судому старої лози,
тягучу тугу панельних спальників,
сліди від пожеж, присипані снігом,
садки й собак, однаково зворохоблених,
паморозь на високих полеглих стеблах,
ніби у пасмах, які перебираю вночі,
ненатлу жагу підворітень і руїн в середмісті,
де морок гасить, як сірники, гарячі тіла.
Найтонше люблю в тобі
цю повсюдну вперту присутність –
у повітрі, межи проміння, в пітьмі,
особливо в пітьмі, неодмінно
в кожній пітьмі –
ніби стоїш і спідлоба дивишся,
підперши плечем одвірка,
і не ворушишся,
і не зникаєш;
це близьке впізнавання в тісному провулку рядка,
коли не шукаю нічого,
а ніжність знаходиться і знаходиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966230
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 21.11.2022
автор: Станислав Бельский