Вона дивилася на фото...
Ні, сліз не було.
Маленький хлопчик безтурботний...
Все промайнуло
Немов у фільмі. На перемотці...
Пульсують скроні.
Тепер не вільний. Був вогнеборцем.
Зараз в полоні.
Згадала ранок. Дзвінок тривожний.
Він був останній.
- Я у полоні. Дзвонить не можна.
Ні! Виклик крайній!
Їх всіх тримали. Ворогу зручно.
Хіба ж так можна?
-Чєрнобиль руській! Живі і мучся!
Твой син - заложнік!
Вже восьмий місяць немов відлуння:
- Я повернуся!
- Де спиш, синочку? Де тая клуня?-
Шепче матуся.
Вона не плаче, лише чекає
Свого синочка.
Червоно - чорним вже дозріває
Нова сорочка.
Тремтить лиш трішки рука у неньки...
Кладе стібочки.
- Почуй, мій Боже. Хрестик у жменці...
- Верни синочка.
Валентина Дацко/Урода
18/11/2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2022
автор: Гонорова пані