Осінь згасає спокійно тихо,
Десь за лісами сховалось лихо...
Вітер колише, гойдає гілля,
Осінь справляє своє весілля...
А я в садочку своїм гуляю,
Зміни осінні спостерігаю...
Вчора на дубі ще було листя,
А вже сьогодні лиш вітер свище...
Я біля дуба чогось спиняюсь,
Стою й мовчазно спостерігаю...
З дуба листочки падають тихо,
А за кущами гуляє вихор...
Я біля дуба стою, сумую,
А вітер тихо мене цілує...
Я ті цілунки його приймаю,
І йому пісню свою співаю...
Про те що осінь недовговічна,
За нею прийде зимонька сніжна...
Та ще й морози прийдуть із нею,
Холодно стане усім деревам...
Осінь згасає спокійно тихо,
Я прошу осінь відігнать лихо...
Осінь здається все зрозуміла,
Дубовим листям мене накрила...
А я те листя склала в кишені,
Буде зі мною воно й в оселі...
Буду до листя я розмовляти,
Бо воно вміє з людьми мовчати...
Осінь згасає спокійно тихо,
І відганяє від мене лихо...
Я прошу осінь відігнать війни,
Щоб усі люди жили спокійно...
Хоч я й не знаю, як сприйме осінь,
Моє прохання, в неї ж весілля...
А на весіллях усім дарують,
Гарні дарунки в піснях й застіллях...
Осінь згасає спокійно, тихо,
Можливо з нею відійде й лихо...
Вітер колише, гойдає гілля,
Осінь справляє своє весілля...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2022
автор: геометрія