Стою над прірвою... Що далі?
Ще крок вперед й зірвусь... О, ні!
Назад іти? Куди?.. Не маю.
Я є Земля! Горю в вогні.
Скількох вогонь цей вже поглинув,
дорослих й діточок малих.
А я кричу, кричу:"Спиніться!"
Чомусь не чують слів моїх.
Не чують... Не навчились чути.
Не бачать? Бачити ж дано.
Чи ті, що нищать, серце мають?
Комусь болить... їм всеодно.
Здається сон жахливий сниться,
це страшно бачити й вві сні.
Так, видно, в доленьці судилось -
цей шлях тяжкий пройти мені.
Та бачу, бачу... є сміливі,
які через вогонь пройдуть.
Прошу: "Дай, Господи, їм сили,
нехай від прірви відведуть".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2022
автор: Надія Башинська