Насиплю в чашку звіробою,
заллю той звіробій окропом.
Поговорю поміж собою,
збудую свій міцний акрополь.
Покинуть вороги і друзі,
коханки – все у забуття!
А у дитинства квітка в лузі,
до квітки тягнеться життя.
Моє життя у цім столітті –
і шлях до раю на межі,
і крила янгола на злеті,
і ніжний оксамит стежин,
який у шепіт за собою
веде, як в рай, де пий і їж.
Я п’ю напій із звіробою,
іду до раю босоніж.
Червень 2008 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2022
автор: володимир мацуцький