[b]Хто бреше там, що МИ їм Крим здали;
без пострілу, без шуму, та без пилу?
Забули, як "ПАХАН" копав могилу
всій Україні?
Та як все продали?
Забули, як штовхали нас під чобіт,
Кремлівського нахаби упиря?
Який терпіли біль, та мали клопіт:
- "Чи буде ще українська земля;
Соборна, незалежна, та свобідна,
В якій я вільно думкою лечу,
Над краєм моїм рідним неподільним,
В якому кожен мав все досхочу?"
Але прийшли вони, та обміняли
свободу на московський черствий хліб,
та на роки наш дім окупували,
та майже все розпродали в роздріб...
Лунали; стогін, лемент, звідусюди.
Обурення зростало в громадян.
Тоненькими струмками бігли люди,
Від малку до велика, на Майдан.
Забули, хто насправді зрадив неньку?
Як ту жебрачку вів у кайданах,
Без жалю, кинув до кремля стареньку,
До сотень нових таборів та плах???
Коли ще не всмокталась кров козацька,
У вибоїни бруківки та щілин,
"Зек" Крим здавав, як непотрібну цяцьку,
Кидаючи країну на загин...
Стояла, пограбована, та вперта;
Побита вся, без війська, голіруч.
Сорочка вся в крові, губа роздерта,
Віч-на-віч з ворогами, власноруч,
В безвиході причастя та приречень,
Вела у бій свій добровольчий клин,
Без остраху, жалю і заперечень,
У кіптяві давно згорівших шин.
І колотило від напруги серце.
Згадає все воно, та вже не відболить;
Двобій запеклий, з ворогом у герці,
Та волю нашу кров'ю окропить.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS