А ти просто прийди в мою осінь...
Ми ж мовчати навчилися вдвох.
Приберемо засніжену просідь
І поверне нас в молодість Бог.
Ми розбудемо давнє, заснуле.
Очі ще не згасили вогню…
Так, щоб наші обійми відчули
Любов щиру, відверту пізню.
Хай пливе іще бабине літо;
Й срібні сіті пов’яже тепло…
І те все, що серцями налито,
Ми пригубимо долі на зло.
Знаю, що у самотності тлієш,
Мов лист впалий гориш на межі.
І в погорді не скажеш, що мрієш
Привідкрити кохання в душі.
Та думки твої нишком гортаю.
Хоч й заплутала осінь слова,
На сторінці прикритій читаю,
Що у серці любов ще жива.
Й поки кружиться осінь листвою
Та танцюємо в музиці мрій,
Серця грають одною струною,
Й ми уявно пливемо у ній.
Все ж боюсь, що погода мінлива;
Дощі хлинуть, підуть холоди…
І розверзне шляхів наших нива
Й заблукають недавні сліди.
Листопад приморозить надії
І в життя увірветься зима.
Завірюха стежини завіє
Й там, весну вже чекати дарма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964445
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2022
автор: Marija