Дорога в праліс років відлюдника
Я прокладав її тростиною синього жайвора:
На перехресті дім майстрований із бамбуку –
І кричить наді мною Вічність
Ім’я одвічного крука – володаря німоти.
Піти й не вертатись (під якими зірками!).
Імена, імена, імена – тих, незабутніх.
Мертвих поетів і вершників.
Келихи, келихи, келихи – які не проносять мимо,
Які повні по вінця.
Письмена – про буття вічного міста сови
(Не вовчиці). Даремно шукав сиве марево
На островах, де завмерли сліпі мегаліти:
Дні журавлині і трохи води
З присмаком осені.
Сни.
Звірині слова
Перекладені вільним художником
На мову годинника-шибеника:
Віддай мені час. Мій.
Нині тут хазяйнує Еол –
Син Орсеїди, повелитель вітрів.
Врятувати палаюче плаття осені
Навряд чи зможуть Ясон із Діонісом:
Атаманту наснився «Арго» корабель -
Як пророцтво.
Лишається йти дорогою крука –
У невідоме. У сутінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: Артур Сіренко