Сидить Оленка, ловить слово,
Ще зовсім крихітка, але
Казки дорослі, наукові
Так любить слухати мале.
Прийшла сьогодні у кімнату,
Ввімкнула світло на стіні...
- Ти можеш, - каже, - розказати
Нормальну казочку мені?..
Тільки про курочку не треба,
Про всякі яйця золоті,
Давай як сонечко по небу
Іде в середній широті. -
Я аж потилицю почухав,
Роззявив з дива навіть рот...
Це як до пива, наче, муха -
У казці лінії широт.
Але беру себе у руки -
Сприймати треба все як слід...
Жіночі гени у онуки
Ведуть хід мислення в обхід.
- Так ось, - кажу я їй, - Почнемо
З того, що сонечко тепер
Пішло від нас до дяді Сема
У землю прерій і озер.
Бо є закон такий важливий,
Чи може просто договір,
Щоб сонце порівну світило
І щоб завжди був тільки мир.
Тому іде воно по колу
І світить кожному в свій час.
Коли пора іти до школи -
То сходить прямо біля нас.
А ось тепер над Білим домом
Проміння кидає на світ,
Бо дяді Семові хороми
Повинні мати свій ліміт.
Дійде до гір Каліфорнійських,
Піде від суші в океан,
Бо там на острові сосиски
Готує плем'я Самоан.
І як же будуть вони їсти,
Якщо кругом одна пітьма,
Якщо не видно куди сісти,
Бо зовсім променів нема?..
Для того сонечко все далі
Спішить в Маньчжурію бігом.
Там дітлахи біжать в сандалях
І треба світло їм кругом.
Вони спішать ловити гадів,
А очі вузькі у малих -
То ж треба сонечка багато,
Щоб у траві побачить їх.
Доходить черга до Росії -
У них якраз там місяць май.
Хоч мало орють там і сіють,
А по закону - світло дай!
Бо в "Промтоварах", в магазині -
В містах, у селах, в СМТ -
Купують люди пійло синє,
Як тільки сонечко зійде.
Тому увесь Сибір південний
Пройшло воно, і Татарстан...
І у стрибку, як навіженне,
Пірнуло раптом у туман.
З прямої, ніби ненароком,
Пішло на сонячну криву,
Щоб непомітно, якось боком,
Скоріш проскочити Москву.
Пройшло, віддихалось над ланом -
Там ріс ячмінь, або ріпак -
Зайшло у Харків до Світлани
(Моя знайома, просто так).
Вона сиділа біля дому,
Вірші писала - щось про мир.
А ще у офісі крутому
Вона бухгалтер-бригадир.
Сидить, рахує грошенята,
Кладе щось в папки голубі -
Ну і потрішки, небагато,
Щось нараховує собі.
За стіл присіли, не мовчали -
Жіночі справи і прості...
А потім сонечко помчало,
Уже від неї, на таксі.
За півгодини, в Новограді,
Гальмує круто на льоту!..
Стоять менти, як на параді,
Його стрічають, на посту.
Тут дуже сонечко в пошані
В бібліотекарів, ментів.
І Боровець, наш мер останній,
Нагородить його хотів.
Але поплавляться медалі
Від висоти температур,
Тому помчало воно далі
В далекі землі помпадур.
Там танцювали всякі тьоті
У діамантах аж до п'ят.
І жаб ловив для них в болоті,
Гасав по зарослях мулат;
А потім ввечері, пізненько,
Як жаби спати уляглись,
Взяли гітару і під бренькіт
Пішли із дядями кудись.
Пізніше трохи, у Мадриді,
Світило бачило бичків.
Одного дядя, на кориді,
Набити палкою хотів.
Але скінчилась побрехенька,
На материк лягла пітьма...
І сонце йде собі тихенько,
Де ні людей, ні міст нема.
Там лиш вода одна без краю,
Хлюпоче сонно океан.
І над Вольфстрімом зависає
Густий сивіючий туман.
А сонце далі йде без втоми,
Проміння кидає на світ,
Щоб дядя Сем в свої хороми
Отримав знову свій ліміт;
Щоб ранок був, а потім вечір,
Щоб грілось біле ведмежа...
І щоб завжди була малечі
Імпровізована лапша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: Леонід Луговий