Я знову тікаю у свій намальований сад,
Де барви яскраві, як темпера, масло, гуаш...
Знайомий дракон зачекався, він зустрічі рад -
Секрет береже щодо осені, він тільки наш.
І ось летимо на гостину в далекі краї,
Які не далекі, а поруч, за рогом, правіш.
А в торбі гостинці, які готували самі.
І стукаєм в двері - хозяйка, виходь, та скоріш -
Накриємо стіл під вербою, заваримо чай.
Смаколиків вдосталь, ми можемо всіх пригостить -
Хто з осінню дружить - сюди, налітай, розбирай...
О, як же тут затишно, листя тихенько шумить...
Так, так, намалюю звичайно тебе, вітерець.
Лоскотно від пензля, тікаєш? Не варто, зажди -
Я зараз візьму чарівний золотий олівець -
Анфас або в профіль портрет, як ти хочеш, скажи?
Куди ж ти побіг, полетів?.. тільки листя здійняв...
І сиплеться золото з кленів, берізок та лип...
Дракон мій втомився і навіть уже задрімав.
І вечір вже гасить на обрії свій смолоскип...
Додому, додому...
Сховаю малюнки у стіл -
До зустрічі, осінь, мій сад та веселий дракон.
Добраніч...
Бажаю вам крил, вітрця та вітрил -
Щоб осінь принесла спокійний і лагідний сон...
22.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2022
автор: Наталі Рибальська