Його було багато, надто гучно,
Так гаряче, так міцно, так завжди.
Їй було трохи важко і незручно,
Хотілось конче випити води.
В його обіймах тихо і спокійно,
Та боляче прощатись і іти.
Якби ж отак віддатись і постійно,
Без вулиці, формальностей, фати...
З ним було якось крихко, дуже повно,
Бурхливо, смішно, легко і дарма.
З ним було, може, трішечки жертовно,
Та точно геть не так, як з усіма.
Його було багато. Їй багато.
І зранку, позбиравши наспіх крам,
Вона пішла, спочатку із кімнати,
А потім із квартири мелодрам,
Їх мелодрам, солодких і нестерпних,
Їх приторних, спокійних і скляних.
Вона пішла шукати ролі жертви,
По їх непевних буднях, так, по них...
А він варив їй каву і цигарку,
Як завше, залишав біля плити,
А потім йшов пройтися до їх парку,
Бо більше йому нікуди піти.
А він пив джин, кидав лиш трішки льоду,
І слухав свій Діп Пьорпл перед сном,
І ставив на ніч їй холодну воду
І в реченнях, де міг, мільйони ком...
Його було багато, надто всюди,
У кожному із кроків, у словах...
Помер, здається, взимку, від застуди.
А їй щастить на зрадників, невдах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2022
автор: Аарон Краст