Життя спиняє рідні кроки,
змінивши їх на розмах крил
і ти летиш у вічний спокій...
Змиритись з тим бракує сил...
Чомусь вас кличуть журавлями!?
За вірність роду і землі...
Та серце не сприймає слів,
йому б торкнутися руками,
йому б чекати край воріт
і споглядати кожен ранок...
А ти летиш віддавшись ранам
в далекий невідомий світ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Людмила Мартиненко