***
Гублю присмак опалого жовтого листя.
А чорнобривцеві завірюхи
ще тримають за руки ранки
і просіюють через скоцюрблене пелюстя
густі тумани.
Десь там, у їхніх нагрудних кишенях, -
сепії твого образу.
Не можу відшукати погляду
за опущеними повіками.
Не можу віднайти посмішки
за віялом дикого винограду.
Чорні галки на старих каштанах,
що вдруге за осінь зацвіли,
щось про все це знають.
Але їхні дзьоби навчені
тільки молитися вітру.
Не питаю нічого, бо вітер - не друг туманам.
Вдивляюсь у нечіткі сепії
і востаннє згадую присмак опалого листя.
Падолист завжди чомусь
передчасно обпікає рукави жовтня...
19.10.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2022
автор: Леся Геник