Из цикла “Share a moment”
----
[b]Я просто хочу поделиться моментом: // I just want to share a moment:[/b]
…но смотрю на отражения вещей, жаккардовые
шторы в стеклянной поверхности, в капле дождя и думаю
и думаю об этом снова:
знаете,
ещё в 1926 году
в Берлине
Эйзенштейн задумал снять антиутопию
Glass House
(так и не снял, так и не воплотил это ни в 20-е, ни в 30-е, ни в 40-е),
дом из стекла. Стеклянный дом –
эта идея ужасно притягательна,
в смысле, какой-то ужас её сопровождает,
особенно на фоне приближения тогдашней катастрофы
Эта идея вызывает опасную тягу к стеклу — словно к острым
ножам, холодному оружию, чистому лезвию.
Вальтер Беньямин
называл стеклянные дома
революцией.
– Как ты говоришь? Революцией? – Да. Именно так. Революцией.
Иногда в мире внешних новостей ощущаешь себя в стеклянном доме
посреди всего этого стекла
опасного стекла
незащищённого наивного стекла
незащищённого снобского стекла вокруг новостей,
но мы
вне его, мы за границами
стеклянного дома. Мы – та стена, что сохраняет его
от распада на хрупкие, острые, сияющие обломки,
из которых так долго
так нестерпимо долго
из которых так нестерпимо долго и, как оказалось, ненадёжно его
заново
собирали.
(Перевод с украинского)
[b]Я просто хочу поділитися моментом: // I just want to share a moment:
[/b]…але дивлюся на відображення речей, жакардові
штори в скляній поверхні, в краплі дощу і думаю
і думаю про це знову:
знаєте,
ще в 1926 році
в Берліні
Ейзенштейн задумав зняти антиутопію
Glass House
(і так і не зняв, так і не втілив це ані в 20-ті, ані в 30-ті, ані в 40-ві),
дім зі скла. Скляний дім —
ця ідея жахливо захоплююча,
в сенсі, якийсь жах її супроводжує,
особливо на тлі наближання тодішньої
катастрофи.
Ця ідея викликає небезпечну тягу до скла — як до гострих
ножів, холодної зброї, до чистого леза.
Вальтер Беньямін
називав скляні будинки
революцією.
— Як ти кажеш? Революцією? — Так. Саме так. Революцією.
Іноді в світі зовнішніх новин почуваєшся в скляному домі
посеред усього того скла
небезпечного скла
незахищеного наївного скла
незахищеного снобського скла довкола новин,
але ми
поза ним, ми поза межами
скляного будинку. Ми — та стіна, що зберігає його
від розвалення на крихкі, гострі, сяючі уламки,
з яких так довго
так нестерпно довго
з яких так нестерпно довго і, як виявилося, ненадійно його
наново
збирали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962160
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 07.10.2022
автор: Станислав Бельский