Над озером сидів старий Нарцис.
Вдивлявся вперто в каламутну воду.
Шукав в ній образ, що давно вже скис,
Закохано шукав в ній свою вроду.
Вода на нього глянула в одвіт
З застояної ряски та намулу
І відтворила невмолимість літ,
І показала яв життя набулу.
Підвищив голос. Тупнув до землі.
В нестримній люті вирячив очиці
І заходився в корені свої
Несамовито жбурить блискавиці.
Вода гасила. Не її ж вина,
Що в бідолахи вивищене еґо.
Не раз йому доводила вона:
,,Усе минає. Йди життям, як треба..."
Не слухав, лиш мінявся берегів
І вперто зирив на води дзеркалля,
Складав з каміння монотонних днів
Місток через непройдене провалля.
Незчувся, як літа взяли своє -
Шлях до води набив на лобі ґулі
Не зрозумів він за усі роки,
Що суть проблеми у ГНИЛІЙ ЦИБУЛІ...
Марія Дребіт
04.10.2022 Португалія
фото з нету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2022
автор: VIRUYU