Осiннiй парк у тишi, самотi,
У вранiшньому свiтлi вiзерункiв.
Лиш на деревах гомонять птахи,
Iх голоси зливаються так струнко.
А пiд ногами листя шарудить,
Та небо висне, стримуючи подив…
Вiзьму i просто зупинюсь на мить,
Щоб глибше знов зробити подих.
Ще мiсто спить – не бачить сю красу.
I все немов спинилося у часi…
Лиш я одна по вулицi iду
Та чую цокiт вiд пiдборiв власних.
Пожовклий лист зiрвався i кружля,
Виводить сольний на прощання танок.
У кожнiй митi э своя краса
I неповторнiсть, як I цей свiтанок.
04.10.08
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=96172
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.10.2008
автор: Квiтка