Здається,
Миті настали,
Коли сипатись почали
Стіни Всесвіту…
А з ними й
Квартали тендітні
Людських душ…
Коли біль
Став повсякденністю,
А страждання
Новою казкою…
Коли ти вже не ти…
Серед нескінченних
Терпінь й самоти…
Починаєш кожну
Хвилю вважати
Своєю поразкою…
Доки темрява ширяє
Над простором,
Будь мужнім,
Щоб не захитались
Стовпи твоєї
Людяності,
Дозволь Любові,
В якої є ключі від
Вічності
Торкнутись
Ран твоїх.
Від неї прийде
Твоє зцілення,
Вона зробить
Тебе своїм воїном,
Зодягнувшись у неї,
Не впадеш,
Знеможений
на полі бою
Бо вона тебе підійматиме,
Раз у раз надихатиме,
З нею віднайдеш для
Себе і світу
Дороги безкінечності….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: Вікторія Воля