У шаховій скриньці фігурка жила.
Літами як жінка, на зріст же – мала.
Себе відчувала, звичайно, живою,
З душею ляльково-сумною порою.
Та вільний від партії шахів король
Нову їй засвоїти вигадав роль.
Із мрій іграшкових м’яких кольорів
У світ немальований ляльку увів.
Мандрує тепер у жорстокому світі,
Де люди – ляльки, хоч давно вже не діти.
Хіба ж вона перша? Та сльози – не перли.
Погодилась лялька. А мрії – ні, вмерли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2022
автор: Таня Квашенко