Велика тінь розкинулась над листям,
вхопила землю до корінь,
за чуба потягла її над вістрям,
хотіла силу показать злостиво всім.
Глибокий і бездонний образ,
не було там ні початку, ні кінця,
із ненависті виросла ця кобра –
ні жалості, ні любові, ні краплі співчуття.
Холодний як крижина,
під нею лиш пилюка й пустота,
не може буть такой людина,
згинається тут віра, правда і краса.
Таких істот, здавалося б, нема на світі,
лиш фільм малює образ цей лихий,
кривий оскал з’являється щомиті,
як в пастку потрапляє хтось слабкий.
Язик зміїний лестить радо,
лепече щось дівчині й зрадливо огляда,
для нього вона зовсім не людина,
це нова іграшка, мішень для дротиків вона.
Є дивний шарм у кобри цієї,
манити голосом чимдуж,
розповідати байки до глухоти німої,
звиватися у ніг як вуж.
Таке ж бо миле це хлоп’я,
добряче з виду янголя,
за спиною зашморг вже на готові,
туди потраплять жертви безголові.
Я підіймаю свій маленький меч,
І виклик кидаю одразу,
емоції звертаються всі в смерч,
не можу я терпіти цю відразу.
Й недовго в думах змій сидів,
від люті весь одразу збагровів,
Весь арсенал своїх лещат,
посилив швидко він в стократ.
Він бив чимдуж згори і вниз,
все прикидаючись тим милим всім хлоп’ятком,
і підкладав для вогнища все хмиз,
щоб шабаш залишити на згадку.
Вдалося вижить після бою,
із ранами важкими бути рік,
ентузіазм шумів і ще рікою,
та мудрості прийшов потік.
Немає героїзму більш дурного,
ніж з коброю боротися вживу,
немає бачення більш сліпого,
ніж не побачити в людині ту змію.
Не грати в ігри хвацькі й небезпечні,
не бурхають звіра без причин,
бо справи будуть твої кепські,
Тож не ходи у ворогів царин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2022
автор: Римма Іляшенко