Згасає світло, де не світить сонце;
Де море відступило, серця хвилі
Накочують припливи і відпливи;
І тануть в голові примари світлячків,
Суть світла
Проникає в плоть, де плоть ніщо на остові з кісток.
Свіча між стегнами
Горить у молодих і сіє, й спалює посіви часу;
Де не зійшов посів,
Плоди людські зростають до зірок,
Яскравіші за секс;
Де воск відсутній, є фітіль свічі.
Позаду згас світанок;
Від маківки до п’ят шаленство крові,
Як море, розлилося;
Ні перепон, ні меж, фонтаном до небес
із прутня струменять
Пророчий сміх і приторна печаль.
У впадинах очниць пітьма,
приваблюють сідниці й чималі цицьки;
Освітить день кістки;
Де холоду нема, там не зриває вітер
Зимовий одяг;
Весна туманом закрива повіки,
Згасає світло на загадках долі,
Думки туди скрадаються, де запахи дощу;
Де зникла логіка,
Там виростають на очах земні секрети,
І кров тече на сонці;
Над опустілим садом завмер світанок.
[i]Цим віршем Томас Ділан вперше призвернув увагу до свого незвичайного поетичного дару. В ньому багато "темної матерії". Без сумніву лише те, що мова в ньому про боротьбу світла й пітьмі, в якій ніби перемагає світло.
Редакцію журналу, в якому був опублікований цей вірш, читачі засипали гнівними листами, в яких осуджувалася аморальність вірша.[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BuKj--weqqQ[/youtube]
[b]Thomas Dylan LIGHT BREAKS WHERE NO SUN SHINES[/b]
Light breaks where no sun shines;
Where no sea runs, the waters of the heart
Push in their tides;
And, broken ghosts with glow-worms in their heads,
The things of light
File through the flesh where no flesh decks the bones.
A candle in the thighs
Warms youth and seed and burns the seeds of age;
Where no seed stirs,
The fruit of man unwrinkles in the stars,
Bright as a fig;
Where no wax is, the candle shows its hairs.
Dawn breaks behind the eyes;
From poles of skull and toe the windy blood
Slides like a sea;
Nor fenced, nor staked, the gushers of the sky
Spout to the rod
Divining in a smile the oil of tears.
Night in the sockets rounds,
Like some pitch moon, the limit of the globes;
Day lights the bone;
Where no cold is, the skinning gales unpin
The winter’s robes;
The film of spring is hanging from the lids.
Light breaks on secret lots,
On tips of thought where thoughts smell in the rain;
When logics dies,
The secret of the soil grows through the eye,
And blood jumps in the sun;
Above the waste allotments the dawn halts.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2022
автор: Зоя Бідило