Приречене місто гаптує тривогою сквери,
Ховає скривавлене тіло у морок дощів.
Емоції зайві в тенетах звірячої ери:
Спускайся під землю у холод німих ліхтарів.
Зітхають від болю безмовні примари-будинки.
Здригаються стіни і стелі від вибухів бомб,
Їх вікна пустіють без рідних, немов невидимки,
І згадують теплі долоньки дітей і любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2022
автор: Лілу Амбер