Слізьми умивається осінь,
Відколи взялась до справ.
Не може отямитись досі,
Бо вперше військовий стан
Відчула разóм з регіоном,
В якому хоча і тил,
Та часто літають ракети.
Від вибухів, згарищ – пил.
В повітрі кружляє тривога.
Пожовкнути лист не встиг.
Чи встигне звернутись до Бога?
Чи буде почутий крик?
Дерева, галявини, трави
Умиті рясним дощем.
Про щось вони, певне, знають:
Навіяли в душу щем.
Наближені чуємо кроки…
В контрнаступі успіх є.
До мирної ближче спільноти…
А дощ… біль людську зіллє…
17.09.2022 15.45 – 16.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2022
автор: Вікторія Лимар