Лист пожовклий, повільно пада на дорогу,
Ніби шлях, встеляє від рідного порогу,
Руда стежка…. сліди відцвівшого споришу,
Тут життя, яким було та свій путь завершу.
Все сприймала, що Бог дарив і моя доля,
Втішали квіти, серед сонячного поля,
Де налився колос, набиралася сили,
Й злітав у небо, кружляв, голуб сизокрилий.
Мов запрошував, світлі мрії посеред хмар,
Зникав смуток, раптово і душевний тягар,
Літній вітер, вже наспівував серенади,
Диво- нічка нам дарувала зорепади.
Вдома чаша щоднини повнена щастям,
Ця любов й кохання, дали відсіч напастям,
Яка ж радість, як є діти і онучата,
Під дитячий сміх, звеселялась моя хата.
Розлетілись, то ніби восени лелеки,
Правда ніби, хтось близько, а хтось й недалеко,
Та війна, біль,тривоги нині крають серце,
А коли,чи й прилетять на рідне озерце.
Вперед гляну, погода хвора і я в ній,
Думок жмут, то неначе осінній буревій,
Нема стежки, а дальше вже здається прірва,
Й одночасно, проміння сонця - вже є віра.
Далі листя, немов у золотій оправі,
Його сонмище, на верхівці зеленаві,
Чи надіється, як я на сонячну осінь,
Хоч мла сіра і небо плаче, з’явилась просинь.
Вперед гляну, під дощ не піду, почекаю,
У душі і в серці, все ж надію плекаю,
Що нарешті, прийде час, закінчиться війна,
Перемогу принесе, нам квітуча весна!
Бійці доблесні і герої знають справу,
Рать рашистську розіб’ють! Захистять Державу!
І розквітне, знов земля, моя Батьківщина!
Й за столом, згуртується велика родина!
*
Щодо прірви, то побачити би майбуття,
Душа й серце, зможе відчуть ковточок буття,
Хай й відцвівшою та бути квіткою в полі,
І жури позбутись, відчуть щастя, смак волі.
15.09.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2022
автор: Ніна Незламна