Кожен має малюнки,
Такі кольорові картинки,
Душа будує дороги,
Шляхи,пригоди, будинки.
І нехай хтось говорить немає,
Ні думок ні яскравих пейзажів,
Але ж я добре це знаю,
Просто це не для персонажів.
Це для себе, глибинне багатство,
Ми так мало впускаємо в душу,
Бо так важко усім довіряти,
Щораз менше, в минулому дужче.
Одягаємо маски однакові,
Ніби зовні ми під копірку,
Щоб сховати свої справжні знаки,
Ми малюнки ховаємо стрімко.
Забуваємо часом про себе,
Про приховані рідні картинки,
Забуваєм дивитися в небо,
Із натхненням на білі хмаринки.
А я часто спускаюсь додому,
До того, що в середині,
Аби залишити втому,
Там спокій до серця лине.
Там багато-багато чудес,
І малюнки яскравих моментів,
Там себе знову знайдеш,
І нові експерименти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2022
автор: Вікторія Павлюк