Солод дитинства на устах,
І вмить кудись… тікає страх,
Той страх, що нині, йде війна,
Що за плечима, вже й весна.
Сімдесят років… десь зникли,
І літні чари… поникли,
Спогад – волошок у полі,
Зростали крила на волі.
Мов пташина серед жита,
Сорочина давно зшита,
Хоч й задовга, змокла в росі,
Я втопала в диво- красі.
Де не глянь, зелень мережки,
Покрива сонце доріжки,
Золоті краплі на життя,
На путі, щоб мала щастя.
Ніхто з нас, мабуть не хотів,
Та так скоро, час пролетів,
Десь у хмарах загубились,
Колись кохались й любились.
Нам соловей співав - тьох тьох,
Рука в руці, по житті вдвох,
У ранніх росах солод, мед,
Тож омріяні... йшли вперед!
Чудні ранки і вечори,
Крики радості дітвори!
Сім’я, діти, вже й онуки,
Пережитих - років звуки.
І від правнуків крик, - Привіт,
Про життя, то неначе звіт,
Так шкода, нащо час летить,
І ні хто не в змозі спинить.
Нам серця мрія зігріва,
І надія зерна жива,
Буде добре! Нам каже світ,
Ми рашистський, скинемо гніт!
Кров козацька, сміливий дух,
Розіб’єм ворога на пух!
Скільки зміряно, жить мені,
Пізнать щастя на цій землі?
Та я вірю, в патріотів,
Тож діждуся мирних ранків!
***
Друзі!
Щиро дякую вам за підтримку,
За натхнення і віру в життя!!
06.09.2022 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2022
автор: Ніна Незламна