Забути б на мить про війну і снаряди,
Не чути б ординський зажерливий свист.
Води б із криниці, що в нас біля хати
І крил соколиних, злетіти б увись.
Ой хочеться, мамо, до рідного дому,
Стежками дитинства босоніж іти.
Скупатись у річці, щоб змити утому,
Солдатської долі криваві сліди.
Сім днів не знімаю шолому і берці,
Лютневу навалу женемо удаль.
Бояться прокляті козацького герцю.
Тут сонця немає... Розжарена сталь
У небі повисла, гойдається в хмарах,
Висушує землю і палить мости.
О, матінко рідна, за що нам ця кара -
Топтати ногами останки орди!
Моліться щоночі, гукайте у небо!
Хай Ангел-хранитель почує наказ:
Бронею надії хай ляже на ребра
У темну годину, у наступу час.
Знайдіть мене, мамо, в окопах Донбасу,
У полі Херсону, на схилах Дінця.
Моліться, коли навіть зорі погаснуть
За воїна-сина до Бога-Отця.
04.09.2022. Альона Ус
Редаговано 30.01.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2022
автор: Альона Ус