Знову йду я, вже в за́лишки літа,
Зачерпну́ти краси, як роси,
І не треба для цього півсвіта,
Вже достатньо, що ти тут єси.
В даний час, просто в даному місці
І достатньо всього лиш двох ніг,
Щоб зайти у поля і приліски,
Назбирати із трав оберіг.
З диких квітів із кольором неба
І вже зібраних щедрих хлібів,
Колір яблук, груш, слив дати треба
І вплести́ птаства різного спів.
Ще вдихнути просохлу отаву,
Дати тілу природнє тепло,
Це ж належить усім нам по праву
Не важливо - це місто, село…
Зайдіть в літо, облиште ті стіни,
Ще зимою набудетесь в них,
Прийдуть інші, та тільки не бу́де
Дивних днів так прекрасних, як цих.
Теплий вітер ще трави колише
В небі Сонце таке золоте,
Ще Творець наші будні нам пише,
Щодень дяку складаймо за те,
Що ще ходимо цим білим світом,
Чуєм, бачимо справжню красу,
Насолоджуйтесь, прошу вас, літом,
А ще свій оберіг принесіть,
Покладіть, у молитві, в покутті
Хай ваш дім і сім'ю береже,
Це ж дарунок від Бога, по суті,
Літо, літо... Ти справді йдеш вже?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2022
автор: Олекса Терен