-Ой, ще дуже-дуже рано-
Вигукнув Петро з дивана.
-Не запізнюся, кохана,
Хвилин десять, швидко встану.
Обійма ніжно подушку,
Він сопить притиснув вушко.
Спить так смачно, що аж хропе,
Сниться ніби він у купе.
Поруч дама файно вдіта,
У вагоні спека літа.
Плаття з декольте глибоким,
Жіночка така нівроку.
Що погляд свій не відвести,
На ланцюжку є два хрести.
Поки губи фарбувала,
Думка Петю турбувала.
На якій зійде зупинці?
Сукня справді личить жінці.
Пильно очі оглядають,
Мізки спокою не мають.
Як раптом скочив в нього тиск,
Він руку до грудей притис.
На обручку свою глянув
І схопився враз з дивана.
От могло таке насниться,
На роботу міг спізниться.
В кружці кава, ранок сяє,
Жінки посмішка вітає.
І чого турбують сни?
Якщо щастя маєш ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2022
автор: Grace