Ти почуй мене, Січню!
Монолог твій незвичний
Прочитав мимоволі давно.
Неживі змерзлі трави,
Незакінчені справи
Бачив я у широке вікно.
Ти скажи мені, Лютий,
Як я можу забути
Твою теплу міську заметіль?
Вечори твої темні -
Тільки спогади щемні,
Що приносять і радість, і біль.
Оживала природа
І шукала пригоди
В теплих фарбах своїх весняних.
Але красеню Травню
Я навряд чи поставлю
Вищий бал за обставин своїх.
Доброзичливе літо
Сонцем, зеленню, житом
Не зачепить. Мерщій омине.
Ти пробач мені, Серпню,
Мій характер нестерпний,
Але осінь врятує мене.
З головою порину
Я в жадану країну
Без кордонів, ухвал, заборон.
Заспіваю я Жовтню
Тиху пісню самотню,
Вранці знов пригадаю свій сон.
Кожний вдих, кожний видих
У хвилинах розмитих
Має присмак якихось примар.
Хто ж у тім винуватий,
Що їх так небагато,
В кого теж є такий календар?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2022
автор: Артур Дмитрович Курдіновський