Війна прийшла
до нашого порогу,
На кожному
порозі вже вона.
Мені здавалося, -
далеко йде війна, -
Вона ж усю вже Україну
накривала,
Та на очах була,
неначе пелена;
І серце бід страшних
не відчувало.
Ось-ось припиняться,
здавалося мені,
На сході, там у нас
і обстріли, і постріли;
Війна, - десь там,..
а на війні, як на війні...
Не думав, що в болячки
може буть загострення
Таке, що стане боляче
нестерпно всім
І буде вже для всіх
загрозою смертельною.
У чистім небі,
наче пролунає грім;
І стане вся земля
пекельною пательнею.
Мені здалося,
що настав армагеддон
Не тільки для землі моєї
і народу,
Коли навала переїхала
кордон,
Зламавши віроломно
всі людські угоди.
Зламавши все,
що накопичував
весь Світ, -
Поняття про добро, про честь,
про совість й гідність...
Причетний же до цього
лиш плюгавий дід,
Та може, хтось іще,
в якого з ним
спорідненість?
Чи розхитає Світ,
щоб розверзався ґрунт,
І так, щоб все живе
до смерті нажахалося?..
Коли гігантом
хоче стати ліліпут, -
Чи може, ще якийсь там навіжений дон?
Тоді гряде, як судний день, армагеддон?!
Світ не допустить,
Щоб подібне сталося!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2022
автор: Рунельо Вахейко