Увертюра тонка крізь простір лунає,
око моє в залі зіркою сяє,
як хвацько оркестр підкорює зал,
і ось на сцені казковий йде бал.
Гарненька й маленька, пушинка легка,
вона на пуантах свій танець вверта,
так ніжно й чуттєво гойда вона стан,
сталева пушинка, незламна мадам.
Чи тож бо Сельфіда, чи тож бо вона,
сьогодні прекрасна Мавка лісна,
у пір’ї Одилії робить батман,
а в залі лиш шепіт «Шарман,о шарман!!»
Софіти грайливо пускають свій жар,
і музика лине над нами як пар,
блискучий паркет все здригається знов,
а ніжки її все збиваються в кров.
Глянь-но в блискіт грайливих очей,
як іскри з вогню кидає в людей,
трагедію й радість сплете воєдино,
і пристрастю враз охопить невпинно.
Ти ходиш по сцені, чи то ти літаєш?
Кінчиком пальця паркету торкаєш,
граційна краса, містична Папесса,
оживає у русі твоєму ця п’єса.
Кохана ти сонцем, і мила зорі,
ти люба принцесо, дивись не згори,
Джульєтта нещасна, чи Кітрі красна,
у танці твоєму буяє весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2022
автор: Римма Іляшенко