Колишній сліпець
окидає смарагдовим оком
склепіння Божого храму –
малює лілею;
співає, віршує німий;
ніяковіє жебрак,
всміхається мимоволі,
роздивляючись нові шати свої –
так і цар Соломон не вдягався!
Порається біля печі
щасливий господар:
пам’ятаючи (це не забути і тут)
власну голодну смерть,
зі сльозами цілує хлібини –
добрі, гарячі, прекрасні!..
Нахилився Янгол послухати
філософа незрівнянного,
що у божевільні сконав;
двоє мовчки сидять,
за руки взялися –
тепер вже ніщо не розлучить;
ллється, ллється струмками дзвінкими
щасливий дитячий сміх –
то мертвонароджених діток
матері пригортають безплідні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2022
автор: Світлана Себастіані