Звісно люди знають краще,
що тобі робити:
з ким заснути чи не спати,
борщ який варити.
Люди знають скільки грошей
мусиш заробляти,
в бутіках чи на базарі
речі купувати.
Язики в таких без діла
не полежуть лежма,
бо їм треба розказати -
вперта чи залежна,
працьовита чи ледача,
як город сапає,
як пере, пече і смажить,
ще й часом зітхає...
Такі знають, як посіять,
правильно садити,
їм відомо, як нікому,
що й коли солити.
Вони б це житло не брали -
замаленька спальня,
та й авто б твоє продали -
жре бензин буквально.
Звісно в них найкращі діти,
курі яйця носять,
підіймаються бисквіти -
всі рецепта просять.
Так вони б вас не постригли,
фарбу взяли іншу,
сукню зшили без кишені
ще й на розмір більшу.
Їм відомо де відпустку
мусиш відробити,
на Схід їхать чи на Захід,
може що купити.
"А вона їх бач "прос....ла"
захотіла в гори...
Вже б на Чорний день відклала...
бо, не дай Бог, скоро..."
З боку правда ж гарно видно,
чути все нівроку,
шкода, що вони для когось
теж з якогось боку.
І косі, й криві, ледачі,
ще й не того зросту,
до свого добра незрячі,
до чужого ж гострі...
Люди-людоньки, чи й справді
вам чужого треба?
Всі колись прийдем на розсуд
в пекло чи на небо.
Та й однакові ж не будем -
бо не смачно жити...
Доля лиш проведе всюди,
щоб менш говорити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2022
автор: Людмила Мартиненко