Тихо....
Навкруги не чутно ні душі,
Тільки вітром колихаються кущі.
Важить вітер зарічена непогоду
Та й розносить нестелепо повів глоду.
Чвиря зайде до людей, як почне мріти,
Як покінчуть зорі серед темряви жевріти.
І громовниця осяє цю весну,
Та й всколоше ще спокійную Десну.
Цеменує грім по всім околицям й кущам,
Трибуває все в поклін дощам.
Таволга дощам поклони б'є,
Придолок з хмарок навислих п' є.
Ось і прориваються дощі,
Поливають всі дерева та кущі.
Річкі наповняють до межі,
Під кущами морщаться вужі.
Та й громовниця все б'є у такт погоді,
Кожен мов би рад такій негоді.
Поки вся природа чвирі б' є поклон,
А людей тихенько сповиває сон.
Та настане ранок, мріти все почне,
Сонечко, мов зоря, в небі спалахне.
І дощі затихнуть, зійде вся вода,
Зійде на світанку верба молода.
І вдихне природа свіжість і красу,
Й подарує людям вранішню весну.
©Вернер Влада
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956743
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2022
автор: Вернер Владлена