Десь між життєвою тугою
І багряним заходом сонця.
Мої зорі в очах безмежні.
Й досі б`ються в думках невимовних…
Я гукав по недосяжну постать,
Що мені не давала спокій,
Я хитався від дому й до лісу,
Як світ від планет самотній…
Лиш благав, молився й ридав
Про ті лиця, що мені цінніші.
Щоночі я помирав.
Помирав, як вмирають інші…
І відроджувався наново
За світанок, за сонце вище.
Долю на день собі обирав,
Що сонцем крізь серце свище…
Обирати судилось обов`язком.
Не між чорним і білим,
Не між скарбами і дріб`язком,
А між собою і воїном…
До чогось доторкнутися важко,
Але ти відчуй всі мости.
Щось складніше за всесвіти тисячні,
Щось простіше за краплю води…
Хай пробачать ті, хто не люблять.
Хай швидше знайдуть, хто шукають.
Хай частіше один одного чують.
Хай добро у серцях відчувають…
Хай буде вічно заради кого
Не шкода і залишити все.
Спостерігай за світами – їх безліч,
Не залишай лиш серця свого…
Візьми усе.
Я благаю
Візьми!
І вибухни…!
Десь між життєвою тугою
І багряним заходом сонця.
Наші зорі в очах безмежні.
Й досі б`ються в думках невимовних…
22.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2022
автор: Знахар