Поэты ходят пятками по лезвию ножа
И режут в кровь свои босые души.
Босоніж він ходив по літній ковдрі,
А наступив на цвях чи бите скло.
І ось пішов раніше всіх за обрій,
Тому що передбачення було:
Коли остання зі семи порветься,
Свої закриєш очі назавжди,
Бо перестане бити в груди серце
Й життя твоє розвіється, як дим.
Та без жалю зірвав струну останню
Мов там її раніш і не було!
Прийшла стара з укліном та визнанням
Й поклала руку на його чоло.
І вже за мить хрипкий поета голос
Від дотику старої замовчав.
Затихли й ті, що плакали навколо,
Бо стало навіть боляче очам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2022
автор: Zorg