Крізь розбите вікно я крокую в розбещену ніч.
Хоч на небі зірок, та вона все одно чорнокрила.
І чому ти така в ці часи до вподоби мені?
Може з того, що чорне я більше, ніж біле, любила?
Рахувати зірки, протираючи місяць від плям,
Так хотіла дівчина, що мешкала десь на Арбаті.
Та її не пускала раніше від себе земля,
Доки шабаш відьмачій не стався вночі на Горбатій.
Хто загасить тепер в небі відьми осяяний слід,
І піймає нарешті за коси це диво сріблясте?
Не існує такої істоти на грішній землі,
Окрім того, кого Маргарита окликує: Майстер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Zorg