Не торкайся ночі, вітру і світання, -
землі лишень, налитих соком грон,
плодів і яблук, що ростуть під пісню чистих вод,
смоли й боліт свого пахкого краю.
Під сонцем Квінчамали плоть твоя постала,
із глини темної возведена богами:
для мене очі ці, смагляві ноги жриці,
торкаюсь твоїх стегон мов стиглої пшениці.
Моя арауканко, перед тим, як покохати,
забув твоїх цілунків я захмелений вогонь:
лиш серце берегло уста жадані.
Мов звір поранений, я вулицями кинувся блукати,
аж доки не збагнув я: ось вона - Любов, -
мій простір поцілунків і вулканів!
[b]Пабло Неруда[/b]; пер. з ісп. О.Міськової
_____
No te toque la noche ni el aire ni la aurora,
sólo la tierra, la virtud de los racimos,
las manzanas que crecen oyendo el agua pura,
el barro y las resinas de tu país fragante.
Desde Quinchamalí donde hicieron tus ojos
hasta tus pies creados para mí en la Frontera
eres la greda oscura que conozco:
en tus caderas toco de nuevo todo el trigo.
Tal vez tú no sabías, araucana,
que cuando antes de amarte me olvidé de tus besos
mi corazón quedó recordando tu boca,
y fui como un herido por las calles
hasta que comprendí que había encontrado,
amor, mi territorio de besos y volcanes.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2022
автор: Пра Дивляна