Чи справедливо відміняти смертну кару в середовищі в якому держава є вбивцею, а її служителі цинічними гвалтівниками і злочинцями? Все зводиться до питання: а судді хто?
Ранок в ОП починався традиційно: зміна охорони, перевірка приміщень, оформлення документації. Це надзвичайна державна таємниця, яка взагалі нікому не цікава крім високопрофесійних кілерів чи терористів.
Свідомість визначає буття. Тобто навпаки. Жарт? Ні. Що сильніше те й впливає сильніше. Жаль тільки, що свідомість у більшості слабша, примітивніша. Буття конкретніше. Примітивний побут сприймається як буття, якщо крім нього більше немає нічого. Памʼятаєте анекдот про поліцейського в зоомагазині? Добре, не напружуйтесь, розкажу.
Поліцейський, прогулюючись повз зоомагазин, зустрів знайомого професора, який довго стояв біля акваріуму і розглядав рибок. Привітався з ним і запитав: що може бути таке цікаве в тих рибках? Професор пояснив, як цікаво спостерігати процес впливу вищого розуму на нижчий — він подумки наказує рибам пливти вліво — ті пливуть вліво; наказує плисти вправо — ті виконують його наказ. Вверх-вниз — правда цікаво? Через декілька днів професор побачив поліцейського в тому ж магазині біля тих же рибок, який годував рибок і як риба лупав очима та хапав повітря ротом. Вплив вищого розуму на нижчий був остаточно підтверджений на практиці.
Інколи мені здається, що ця служба - окремий соціальний феномен відбору найбільш примітивних осіб з загальної людської маси. Поодинокі випадки коли туди потрапляють непримітивні закінчуються завжди однаково — система їх викидає або знищує.
В кишківнику серед глистів постійно точаться дебати: чи буде світло в кінці тунелю і яким має бути нове життя при світлі... Це щодо реформи цієї структури. Знаєте чому у них не військові, а спеціальні звання — бо до справжніх військових їм як півню до орла, або до Бога пішки. Вони керуються інструкціями та інтересами їхніх начальників, а не Конституцією і законами України.
Завгосп офісу (вже традиційно) зранку розпочав нараду. Першими дістали на горіхи двірники та прибиральниці, коли ті пішли, прийшла черга охорони. Тут теж мало цікавого. Потім міністри, депутати і нарешті дочекався і я. Звуть мене просто Вова, трохи вагоміше Володя і зовсім офіційно Володимир і по-батькові. Сиджу і уважно слухаю, роблю вигляд, що щось при цьому розумію. Головне зараз — вираз обличчя, спокійний погляд у простір і поза. З нею завжди проблеми. Кого я граю зараз? Класичні жести, посмішка — король Лір, сер Лінкольн чи Черчіль. Завжди хотілось бути Йосипом Віссаріоновичем, або Юлією Володимирівною, але мій режисер каже, що зараз це ще не на часі. (Продовження буде).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2022
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)