Давно не говорила в голос, що люблю,
Що так сумую за тобою, рідний, милий.
Зібрала в серці жменьку крихт із кришталю,
Той час, що був для нас обох такий щасливий.
Перегортаю вкотре вервечку подій,
Прощання стримане, молитву і надію.
Чекання трепетне, загорнуте в сувій,
Чуттєвості душі на грані, що зумію.
Все витерплю в тривозі, лиш би тільки жив,
Здригатись від дзвінка крізь сон у тихий ранок.
Наше кохання сам Господь благословив,
Впивались душі ним без застережних рамок.
По вінця медом, млостю із грудей в вуста,
Де світ зливавсь у веселковості єдиній.
Нахабно вжалив в тім’я посвист батога, -
Війни жорстокий світ безжалісно-мінливий...
09.08.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2022
автор: Валентина Ланевич