1 5 4
⠀
В п'ять в будь-якого
⠀⠀⠀⠀матроса є самокат,
Скельце, мінити щоб день
⠀⠀⠀⠀на захід стократ,
Жаркочервоне, немов
⠀⠀⠀⠀полуниця стигла,
Дар двоколісний від
⠀⠀⠀⠀батька - велик гінкий,
Доля напро́чуд нова і
⠀⠀⠀⠀шлях в ній місткий. -
З долею бу́дь-що роби,
⠀⠀⠀⠀скрізь побути встигни.
⠀
Плюшевий пес, вже старий,
⠀⠀⠀⠀зрідка́ цуценя,
Радість - обстежити
⠀⠀⠀⠀всі таємні місця,
Бра́ти на спиток частки́
⠀⠀⠀⠀днів погані й ліпші,
Фарби: пастель, акварель,
⠀⠀⠀⠀гуаш і акрил,
Ще олівець-недогриз -
⠀⠀⠀⠀смачний старожил,
Я у друзяки який
⠀⠀⠀⠀потягнув, між іншим.
⠀
Татових щік шерехатих
⠀⠀⠀⠀ніжне тепло,
Про́ динозаврів книжки
⠀⠀⠀⠀і про́ НЛО,
Літери стали складатись
⠀⠀⠀⠀в ясні́ малюнки,
Рідна кімната -
⠀⠀⠀⠀(агов, підме́сти пора!)
Скільки ж удасться
⠀⠀⠀⠀уне́сти з неї добра,
Кинути в пузо розкрите,
⠀⠀⠀⠀для спорту сумки?
⠀
Песе, лишайся, ти станеш
⠀⠀⠀⠀дім берегти,
Гавкати, тільки почнуть
⠀⠀⠀⠀трощити вони,
Плюшеві зуби порвуть хай
⠀⠀⠀⠀чужинські руки!..
Книги тяжкі, мов каміння,
⠀⠀⠀⠀тож будуть тут,
Тільки їх ліпше хай
⠀⠀⠀⠀спалять за́йди, мабу́ть.
Ніж на усякі серветки
⠀⠀⠀⠀і самокрутки.
⠀
Чуєш, порви їх,
⠀⠀⠀⠀тиранозавре, згризи!
Зайшлі навряд чи від книг
⠀⠀⠀⠀чекають грози.
Ім прочитати не вдасться
⠀⠀⠀⠀і півсторінки...
Велик шкода́ якнайбільше,
⠀⠀⠀⠀- майже до сліз.
Надто діаметр мале́нький
⠀⠀⠀⠀в колах коліс,
Певно кордон не побачить,
⠀⠀⠀⠀- це ж їхати скільки...
⠀
І не забудь олівець,
⠀⠀⠀⠀- з собою бери.
- Татку, а де ж на щоках
⠀⠀⠀⠀твоїх ямочки́?
- Скоро вернуться, миле́нький
⠀⠀⠀⠀мій, разом з вами.
Будь чоловіком, поводь
⠀⠀⠀⠀себе добре там.
Цим олівцем відпиши,
⠀⠀⠀⠀адресу затям.
Я вам також напишу
⠀⠀⠀⠀і тобі, і мамі!
⠀
Вивчиш як чеський,
⠀⠀⠀⠀мене навчиш опісля
На горобині твій дім
⠀⠀⠀⠀зроблю між гілля.
- Краще вітрильник піратський
⠀⠀⠀⠀- найліпший самий!..
Мамо, а нащо, мов рани,
⠀⠀⠀⠀шпари домам?
Чом з них сочиться
⠀⠀⠀⠀червоним, а? Чуєш, Мам?
Скельце своє ж я забув
⠀⠀⠀⠀дома, Мамо, Мамо..
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто пятьдесят четвёртый день
В пять у любого матроса есть самокат,
Стёклышко, чтобы день превращать в закат -
Красное-красное, цвета клубники спелой.
Есть двухколёсный велик (подарок ба),
Есть удивительно новенькая судьба -
С ней куда хочешь иди и что хочешь делай.
Плюшевый старый пёс, иногда щенок,
Радость проверить всё, что запрещено,
Каждый кусочек дня испытать на прочность.
Краски - акрил, пастель, акварель, гуашь,
Самый любимый обгрызенный карандаш
(Стащенный у приятеля между прочим).
Папиных щёк шершавящее тепло,
Книжки про динозавров и НЛО -
Буквы вдруг стали складываться в рисунки.
Комната (эй, не пора тебе подмести?)
Сколько удастся из этого унести?
Кинуть в живот раскрытой спортивной сумки?
Пёс, оставайся, будешь наш дом хранить,
Лаять, когда они будут его громить,
Плюшевым ртом вгрызаться в чужие руки.
Книги тяжёлые слишком, оставим тут,
Только пускай они лучше их все сожгут,
Чем изведут на салфетки и самокрутки.
Слышишь, тираннозавр, рычи на них,
Вряд ли они опасности ждут от книг,
Им прочитать не удастся и полстраницы.
Велик ужасно жалко, почти до слёз.
Слишком диаметр мал у его колёс,
Не доберётся, пожалуй что, до границы.
Но карандаш оставить нельзя никак.
- Папа, а где твои ямочки на щеках?
- Скоро вернутся, миленький, вместе с вами.
Будь человеком, веди себя хорошо,
Письма пиши мне этим карандашом.
Я напишу вам тоже - тебе и маме.
Выучишь чешский, научишь меня потом,
Я тебе на рябине построю дом.
- Лучше корабль пиратский, красивый самый.
Мам, почему вдруг трещины по домам,
Всё почему-то красное, мама, мам,
Я ведь забыл своё стёклышко, мама, мама!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955711
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2022
автор: Юрій Шибинський