А мати чекала і вірила Господу Богу,
Що син її рідний, вернеться додому живий,
Якщо, навіть втратив, в бою він чи руку, чи ногу,
Не вірила мати у те, що останній був бій.
Не вірила ненька, що син її ліг за свободу,
Що марно чекає, синочка вона за столом,
А скільки ж синів, звичайних синів із народу, (2 рази)
Залишились вічно, в степу спочивать вічним сном. (2 рази)
А мати чекала і вірила Господу Богу,
Що син її рідний, вернеться додому живий,
Й нарешті зібралась матуся в останню дорогу,
Щоб вимолить в Бога усіх полонених синів,
Душа відлетіла, полинула прямо до Бога,
А скільки ж тих душ, на небо летять в час війни?!
Й Сам Бог їй сказав, що скоро прийде Перемога, (2 рази)
Я, Бог, обіцяю, що перші воскреснуть вони. (2 рази)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2022
автор: Амадей