У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки.
Одна з бджілок запитала в соняшника:
– Кажуть люди, що ти – дитя Сонця, тому завжди повертаєшся квіткою до нього. А чи так воно?
– Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі. Щодня мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, – відповів соняшник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2022
автор: Міла Перлина