Вічна безмежжя краса

Захід  червоний  на  небі  захмаренім,
Господи,  вічна  безмежжя  краса!
Серце  стріпнулося,  долею  зранене,
Згіркла  із  вії  скотилась  сльоза.

А  в  сутінках  сірих,  у  травах  стемнілих,
Хор  цвіркунів  рвав  затишшя  здаля.
Та  враз  із  грудей,  що  були  скам’яніли,
В  теплій  обгортці  озвалась  душа.

Якось  сп’яніла,  на  мить  зачарована,
Поступ  вечірній  торкнувся  єства.
Створена  Господом,  людям  дарована,
Спати  вкладалася  мати-земля.

Спати  стелилась,  вкриваючись  травами,
Квітами  пишними,  гінким  плющем.
Тільки  б  не  вкритись  їй  тими  загравами,
Що  падають  з  неба  смертним  вогнем.

Спи,  моя  нене,  як  спиться  у  спокої,
Вкрийся  молитвами  щирими  з  вуст.
Ми  ж  не  позбулись  ще  рани  глибокої,
Маємо  трудний  та  праведний  путь.  

04.08.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2022
автор: Валентина Ланевич