Захід червоний на небі захмаренім,
Господи, вічна безмежжя краса!
Серце стріпнулося, долею зранене,
Згіркла із вії скотилась сльоза.
А в сутінках сірих, у травах стемнілих,
Хор цвіркунів рвав затишшя здаля.
Та враз із грудей, що були скам’яніли,
В теплій обгортці озвалась душа.
Якось сп’яніла, на мить зачарована,
Поступ вечірній торкнувся єства.
Створена Господом, людям дарована,
Спати вкладалася мати-земля.
Спати стелилась, вкриваючись травами,
Квітами пишними, гінким плющем.
Тільки б не вкритись їй тими загравами,
Що падають з неба смертним вогнем.
Спи, моя нене, як спиться у спокої,
Вкрийся молитвами щирими з вуст.
Ми ж не позбулись ще рани глибокої,
Маємо трудний та праведний путь.
04.08.22
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2022
автор: Валентина Ланевич