Дощ непомітно пролив сльози,
Сховав вночі старанно від людей.
Грім співчував плаксивому небозі,
Давно заплаканих не бачив він очей.
Чому він плаче, що тут за причина,
Чи осінь це забави принесла?
і стала ніч страшна, як горобина.
Про себе звістку осінь це дала.
І плакало небо й хмаринки кошлаті.
Скоріш дочекатися нового дня.
Не треба у жмурки із літом ще грати,
Іди куди треба, не йди навмання.
Під ранок затихло, не плаче вже небо,
З-за хмари повільно вже сонце встає.
І плакати всім вже немає потреби,
Ось сонячний день всім надію дає.
І свіжістю пахне, все вмите дощем,
І плакав цей дощ, не зовсім й даремно.
Пройшла ота ніч,що була міражем,
І сум той нічний, згадати приємно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2022
автор: Н-А-Д-І-Я